Його звали Аристотеліс. На фото цілком звичайний чоловік, середньої статури, років тридцяти пяти, без жодної характерної «синьої» бороди чи ланцюжка на шиї. У профілі він безкінечно міркував про «ενσυναίσθηση», «προσωπική ανάπτυξη» і про пошук «αληθινής ψυχής». Досвід підказував коли чоловік багато говорить про «αληθινή γυναίκα», за цим майже завжди ховається потреба знайти максимально зручний варіант, який нічого не вимагатиме й не претендуватиме, ну як грецький кава трохи гіркий, але завжди під рукою.
Ми переписувалися кілька днів. Аристотеліс поводився коректно, хоча інколи між рядків як опущений оливковий лист у салаті прослизали дивні нотки. Особливо полюбляв розмірковувати, що сучасні грекині, на його думку, зіпсовані євро.
Всі вони хочуть лише ресторан, Санторіні і новий iPhone, писав він. Ніхто не цікавиться душею, просто гуляти, вести чесну розмову.
Я, як пристойна людина (всередині, звісно), кивала й обережно перемикала тему. В кожного свої шрами можливо, колишня дружина забрала квартиру або блюдо мусаки, хто знає. Я не робила поспішних висновків.
І ось він запропонував зустрітися. Проблема була одна: на дворі лютий холод, справжній грецький мороз мінус двадцять на термометрі і ще мінус двадцять пять на відчуття через вітер від Парнасуса, а не від Егейського моря. Метеорологи оголосили «πορτοκαλί συναγερμός», навіть бабуся з телевізора ранила: «Παιδιά, έξω μόνο για ανάγκη!»
Πάμε στο πάρκο, каже Аристотеліс. Θα περπατήσουμε, να γνωριστούμε χωρίς φρου-φρου και αρώματα.
Άρη (скорочено для близькості), на вулиці -20, ми за десять хвилин станемо γλυπами з παγωμένου μάρμαρου. Μήπως να πιούμε έναν καφέ σε καφετέρια;
Відповідь швидко прилетіла.
Σε καφετέρια δεν πάω, εκεί κάθονται μόνο οι «συντηρούμενες» που περιμένουν να τις κεράσεις. Εγώ θέλω σύντροφο για τη ζωή στη φωτιά, στο νερό, και στο κρύο! Αν σου είναι τόσο σημαντικό να ξοδέψω δυο κατοστάρια, δεν ταιριάζουμε.
Мене перемогла цікавість. Надто вже хотілося подивитися на цього борця за «καθαρότητα της σχέσης», для якого φλιτζάνι ελληνικού як рабство.
Εντάξει, пишу. Πάρκο, στις 19:00 στην κεντρική είσοδο.
Підготовка тривала не одну хвилину. Витягла терμοεσώρουχα, ζεστό φούτερ і, як завершення, σκι στολή. На ноги μποτάκια με παχιά σόλα και μάλλινες κάλτσες, на голову καπέλο τύπου καπετάνιου.
У дзеркалі на мене дивилася людина, готова до зимівлі в горах.
Λοιπόν, Άρη, κράτα γερά, підморгнула я собі.
Рівно о 19:00 я вже біля парку. Мороз одразу взявся за щоки єдині голі в цій конструкції. Παντού σιωπή, χιόνι και γκρίνια: всі нормальні греки (і «сυντηρούμενες») обрали тепло.
Біля входу стояв Аристотеліс. В осінньому пальто ні пуховика, ні σκουφάκι і відчайдушно дує на руки. Ніс уже набув відтінку баклажану, а вуха кольору τσίπουρο.
Я підійшла.
Γεια σου, буркнула я з-під μαλλιαρού κασκόλ.
Він мене оглянув, явно очікував побачити тендітну Афіна з тонкими колготками, яка буде тремтіти, щоб він почувався героєм. Замість цього рятувальниця, готова на ολύμπια αποστολή.
Γεια простукотів він зубами. Είσαι πραγματικά προετοιμασμένη.
Εσύ είπες: στη φωτιά και στο κρύο! Ξεκινάμε με το κρύο. Πάμε να περπατήσουμε και να «αναπνεύσουμε» ;
15 хвилин слави
Прогулянка впевнено посіла місце у топ найдивніших побачень.
Πώς σου φαίνεται ο καιρός; питаю світським тоном.
Σε ξυπνάει, видушив він. Обличчя вже майже не рухалося, працювали тільки губи, що стрімко синіли. Μου αρέσει ο χειμώνας, δοκιμάζει τους ανθρώπους.
Συμφωνώ! кивнула я. Για τις «συντηρούμενες» όμως, από πού η θεωρία ότι ο καφές είναι δείγμα πωλησιμότητας;
Говорити йому явно було боляче мороз обпікав горло.
Γιατί голос тремтів, οι σχέσεις πρέπει να βασίζονται σε ενδιαφέρον, όχι σε πορτοφόλι. Αν μια κοπέλα δεν μπορεί να κάνει μια απλή βόλτα, και θέλει το «ταΐσμα», σημαίνει είναι καταναλώτρια.
Και αν απλά δεν θέλει να πάθει πνευμονία; ηρεμά ζώνη του κουκούλα.
Είναι δικαιολογίες, вирізав він і різко шморгнув носом. Όποιος θέλει, βρίσκει λύση ντύσου ζεστά.
Μα ντύθηκα, розвела я руками, показуючи свій обємний силует. Εσύ όμως, ψιλοχάλια. Σίγουρα δεν κρυώνεις;
Είμαι καλά! огризнувся він, хоча його трясло так, що це помітно було навіть у напівтемряві.
Минуло десять хвилин, ми вийшли на κεντρική πλατεία του πάρκου. Εκεί ένα περίπτερο για καφέ κλειστό. Αριστοτέλης κοιτάζει на нього με жалем, ніби є трагικός ήρωας.
Να γυρίσουμε πίσω; робить він пропозицію. Έχει δυναμώσει ο άνεμος.
Α ναι; оживилася я. Μόλις αρχίσαμε! Ήθελες να μάθεις την ψυχή. Λοιπόν, τι λες για τον Τζακ Λόντον; Έγραψε ένα διήγημα «Άναψε φωτιά», όπου ένας άντρας πέθανε από το κρύο, επειδή το υποτίμησε.
Погляд, яким він кинув на мене, був далекий від духовної глибини.
Ξέρεις πρέπει να φύγω, перебив він. Έχω κάτι δουλειές, επειγόντως.
Ποιες δουλειές; Όλο το βράδυ είχαμε σχέδιο.
Εργασίας. Ξέχασα μια παρουσίαση.
Στις οκτώ το βράδυ, Παρασκευή;
Ναι! майже вигукнув.
Він різко повернувся й майже бігом попрямував до виходу. Εγώ από πίσω, απολαμβάνοντας τη στιγμή: ο «επιζών μου» άντεξε ακριβώς δεκαπέντε λεπτά.
Στο μετρό ούτε «χαιρετώ» δεν είπε απλά βούτηξε στη χαλαρή ζέστη της υπόγειας λαβυρινθώ. Ελπίζω εκεί να ζεστάθηκε όχι μόνο τα παγωμένα αυτιά του, αλλά ίσως και τις ιδέες του για τις γυναίκες. Αν και αμφιβάλλω.
Γύρισα σπίτι, έφτιαξα καυτή ελληνική τσάι του βουνού και διέγραψα την συνομιλία με τον Αριστοτέλη. Τον χαμένο χρόνο δεν τον λυπήθηκα. Αυτά τα δεκαπέντε λεπτά ήταν ένα τέλειο εμβόλιο ενάντια στην ενοχή και μια υπενθύμιση ότι η αυτοφροντίδα δεν κάνει μια γυναίκα «συντηρούμενη».
