Траса АфіниСалоніки під вечір виглядала такою спокійною, що можна було б подумати, наче сам Зевс затримав подих, щоб помилуватися заходом. Неоновий мед, у якому купалася дорога, нагадував Романосу Христодулу кожну точку, кожну ямку й поворот котрий рік уже колесив він на своєму старенькому Yamaha Virago, виїхавши шукати те, що інші давно б викинули з голови. Спокійний гуркіт мотоцикла був для нього наче саундтрек самотніх думок такий собі антистрес грецької школи.
Де не взялося: червоно-сині вогні так і прошивали дзеркало як фета на Піреї.
Романос, не поспішаючи, звернув на узбіччя й заглушив коня, вже знаючи, у чому справа. Задній ліхтар знову танцював сиртакі, а от полагодити його вранці руки так і не дійшли можливо, через темперамент чи просте небажання ставати дорослим.
Зустрічі з поліцією не рідкість на грецьких трасах, ось тільки до таких апетитних сюрпризів рух душі звикнути неможливо.
Сидить він собі, з шоломом на голові, руки на кермі а до нього наближаються впевнені, ритмічні кроки по гравію пелопоннеських шляхів.
Καλησπέρα, κύριε, почулася жіноча, молода, по-діловому дзвінка тональність.
Чи розумієте, чому я вас зупинила? продовжила поліцейська.
Романос тільки кивнув, глянувши трохи винувато.
Напевне, за задній ліхтар хрипко відказав, голосом, у якому змішалося і море, і палюче сонце, і нічні мезедес під рецину.
Σωστά. Документи, будь ласка.
Він потягнувся до внутрішньої кишені, де жив старий гаманець із останніми двадцятьма євро та папірцем із телефоном сантехніка. Передав їй права і тоді-таки підняв очі.
Тут уже ніби хтось поставив на паузу саме життя.
Офіцерка стояла поруч. Форма сиділа, як вилита, без жодної зморшки, а на грудях променів значок: Αξιωματικός Κλεονίκη Σταθοπούλου.
Клеонікі.
Від цих літер у грудях щось обвалилось, мов Айя-Софія під час землетрусу.
Очі… Очі від бабусі його зниклої доньки темні, з особливою приязню, яка зявляється, лише коли думаєш, що тебе не бачать. Та сама, ледь помітна родимка за вушком, у формі місяця… Ось що він шукав тридцять один рік.
Знову та сама вага в ногах, немов за ним прив’язали два мішки з оливками.
Романос Христодулу, прочитала поліцейська. Тут ваша адреса актуальна?
Ναι, κυρία, відповів інстинктивно, трішки зніяковівши через своє прізвище. За стільки років на трасі його кликали тільки Το Φάντασμα то зявиться, то щезне, навіть у таверні залишає лише залишки від гироса.
Обличчя Клеонікі не здригнулося від цього Христодулу. Логічно: якщо мама втекла, поміняла свої й доньчині документи… яке вже тут впізнавання.
Та Романос помітив як вона кидає пасмо за вухо, як трохи переносить вагу на ногу, як зосереджено гортає документи. Ці жести він бачив десятиріччям раніше, коли маленька дівчинка в Афінах малювала олівцем на підлозі.
Κύριε, повернула вона його до реальності. Будь ласка, спустіться з мотоцикла.
Тон ні туди, ні сюди: суворо-робочий, але без неприязні.
Він зіскочив із мотоцикла, щось там похрустіло в коліні, але навряд чи він збирався тут бігти олімпійську дистанцію.
Памятав, як ще малявкою її пальчик стискав його вказівний палець, а шепотів потайки: Я тебе знайду, хоч навіть Зевс не допоможе! О, старі клятви…
Він шукав її і через знайомих, і через бюрократію грецьких архівів, і через випадкові розповіді в кавярнях. Але пошук залишався в ньому, як запах кави в коринфських будинках нікуди не дінеш.
Χέρια πίσω, παρακαλώ, сказала Клеонікі.
І тут холодний метал наручників обійняв його запястки акуратно та професійно.
У вас неоплачений штраф на сто девяносто євро. Потрібно проїхати для оформлення, пояснила рівномірно.
Штраф! У той момент це виглядало, як чергова атака бюрократії поруч із зустріччю, яку він не міг і вигадати.
Доня стояла перед ним, не підозрюючи, кого щойно заковала в ланцюги грецької законності. Вона відійшла на крок, піднявши погляд на нього. Коротенько пробігла по її обличчю якась підозра чи то іскра впізнання.
Він бачив у ній все минуле, що шукав. А вона чужака, який чомусь викликає… дивне тепло посеред поліцейського дня.
Αξιωματικέ Σταθοπούλου, тихо мовив Романос.
Так? вона вже була напоготові, але без агресії.
Можу питання?
Покотилось мовчання, вона кивнула αν δε θα καθυστερήσουμε.
Ви колись думали, звідки у вас маленький шрам над бровою?
Її рука міцніше лягла на ланцюжок.
Συγγνώμη;
Вам було три роки, продовжив тихо. Ви впали із червоного триколісного велосипеда у дворі біля багатоповерхівки в Піреї. Спочатку розплакались, а через пять хвилин вимагали екстра морозиво, ніби нічого не сталося…
Дихається стало важче. В її погляді миготіло щось нестандартне та сама зміна, коли зіставляєш пазл, який не мав скластися.
Звідки ви це знаєте? спитала вже більш по-людськи.
По трасі повільно проїхали машини, але десь далеко, ніби їх вела сама Афіна.
Романос ковтнув важко.
Бо я був поряд, прошепотів. Я тебе підняв, відніс додому…
Вона схилилася трохи вперед, повільно оглядаючи його. В очах мексиканська хвиля з подиву, страху, здогаду і… трішки полегшення. Те, що не опишеш у поліцейському протоколі.
Два паралельні життя нарешті зійшлися на узбіччі дороги, де кінчаються міфи, а починається правда.
Дуже короткий висновок: нудна зупинка ПРОТОКОЛ змінилася миттю, яку не опише навіть Софокл. Хто знає, які відповіді тут народяться але зараз у повітрі пахне не тільки бензином, а й новим початком.
